* * * Холодно. Непроглядне марево навколо. Гей ти, вовче! Озернися! Ти біжиш, закутаний у тепле хутро і не помічаєш краси сплячої природи. Ти у лісі! Подивись навколо. Подивись в обличчя зимі. Вона така гарна! Тріскучий мороз пронизує тебе до останньої клітини твого тіла і поглинає всі твої думки. Сніг боляче врізається у м’які лапи. Сутеніє. А ти все тікаєш від холоду повз засніжені дерева. Тікаєш туди, де немає зими. Я розкажу тобі про неї. Біла галявина. Білі дерева. Вишукані риси їх тіней роблять зиму ще загадковішою, ще прекраснішою, ніж є насправді. Урочистість зими, її застигла святковість дають тобі змогу, забувши про буденні клопоти, летіти на крилах твоїх мрій. От тепер ти, вовче, знаєш про зиму. І перетинаючи безмежні простори зимового лісу помічатимеш красу завмерлої природи.
