Траса... Обожнюю швидкість. Чути її і відчувати можна тільки якщо на спідометрі більше за 130... Назустріч вітру, із скаженим серцем у грудях і нічого не розуміючим зараз розумом мчати у чуже місто, бачити чужі обличчя, долі. Але знову потрібно повертатися на дорогу. Крижане повітря дороги застигає навколо і не дає подихнути, заморожує рухи кінцівок, роблячи їх неслухняними.
Ось так сходять з розуму: сірий асфальт, білі смуги, асфальт, смуги....
Кінець подорожі, я опиняюсь вдома де мене чекає улюблений собака і вічно волаючий телевізор. Якась людина теревенить про проблеми планети, які чесно кажучи мене зовсім не турбують. Намагаюсь не прислухатись до плутаної розповіді, поринаючи у спілкування з ласкавим песиком. Диктор, тупо читаючи рядки, що біжать по екрану і йменуються „телесуфлером”, з усмішкою розповідає про страшні природні катастрофи.
Заглибившись у особисті думки просиділа без будь-яких рухів години півтори. З ціпеніння мене вивів улюблений пес. Він гарчав голосно і чітко, його гавкіт луною прокотився по порожній квартирі. Наче наполоханий заєць я здригнулась і обернулась на улюбленця. Він відповів на цей жест новою хвилею бурхливих емоцій. Його голос був сповнений болі; мій пес плакав, просто ридав! Його голос був мені знайомий, в ньому були якісь теплі, знайомі звуки, хоч і абсолютно несхожі на моє волохате створіння. Нарешті я зрозуміла: це був голос мого пса, але спотворений вовчими нотками! Мене ніби вдарило струмом... Невже те, що я зараз чую, є правдою?! І мій песик виє , наче над померлим господарем? Так, це правда. Але чому? Що такого неймовірного я зараз роблю? Адже мій менший друг звик бачити свою господарку в глибокій задумі без ознак життя... Спокійно, спокійно представник чотириногих!
Що це??? Це МОЄ тіло? Невже воно таке спотворене роками безглуздого існування?!?! Бліда, з синявою шкіра, глибокі синці під очима і повна відсутність життєвого вогнику в них; якась абсолютна схожість з...мерцем?! Так, я померла! Я не зникла, просто померла... Адже я й досі відчуваю, досі думаю і навіть щось промовляю вголос, мугикаю знайому пісеньку... я не зникла, мій чотириногий, я тут, поряд. Ти просто придивись уважніше. А поки я відпочину від тебе і від цього скаженого світу...
*** |
